Один із українських часописів, обговорюючи недавно справу нашої еміґрації, доторкнувся також питання нашої дипломатії та висказав погляд, що вона доспіла до основної реформи. Мотивування цього погляду було продиктоване мабуть більше оглядами партійної тактики, тому не станемо розбирати їх на цьому місці; та що ця справа многоважна й із загально-національного становища, тому бажаємо присвятити їй кілька заміток. Ми також думаємо, що сучасний стан української дипломатії не може продовжуватися довше і що нам не слід удержувати його далі: все одно, як із принціпіяльно-національних, так із тактично-політичних причин.
Поперед усього нам здається, що в нашім громадянстві панує дещо односторонній погляд на суть і характер дипломатичної діяльности; м. ин. що вона мусить необхідно виступати у формі державної репрезентації. Погляд — не зовсім вірний. Стара і нова історія знає не одну дипломатію, в якій ті особи, що її вели,
