Британію (½ міліоновій армії приходилосяб здобувати кожне ірійське село, майже кожну хату, руйнуючи їх і десяткуючи людність), та з другого боку виявила неможливість, у сучасних обставинах, здійснити всі бажання ірійських націоналістів. Здоровий розум анґло-саксонської раси (Ірійців можна також, до деякої міри, зачислити туди) взяв гору. В літі ц. р. почалися мирові переговори, які мали вельми драматичний хід; були хвилини, що обі партії не бачили вже надії на якусь згоду; одначе все таки завдяки зручности і тактові Лойд-Джорджа та поміркованости, в рішучих моментах, ірійських провідників прийшло таки до згоди, в основі якої лежить очевидно компроміс.
Ірландія одержує статут бритійських доміній, себ-то повну державність у союзі бритійських націй, з незалежним законодавством, правительством, скарбом, військом і т. п. З Анґлією вязатимуть її тілько ті справи, які зараз спільні між цею і Канадою, Австралією або Півд. Африкою. Правне відношення до Альстеру остає покищо старе; остаточна розвязка питання єдности краю й окремих автономій передана пізнішим переговорам і розвязкам. Так почалася нова доба внутрішньої політичної історії Вел. Британії.
