Як не дивитися на той божевільний танець життя і смерти, який зовемо світовою війною 1914—1918, один ясний промінь між її наслідками не може бути заперечений. Маю на думці пробудження загально-людської совісти, і видвигнене нею питання про те, хто саме винуватий у цьому планетарному нещасті, з чиїм іменем звязана відповідальність за море крови, гори руїн і поворотну хвилю середньовічного варварства.
Цей голос совісти прокинувся був ще до кінця війни і завдяки йому в умовах версайського мира знайшовся прославлений артикул про загальну вину Німеччини й особисту Вільгельма II., який за це мав відповісти перед окремим судом зложеним переможцями. Як знаємо, відмова Голандії видати б. цісаря звела, формально, цю постанову ні-на-що, одначе історична совість не збилася із шляху цим глумом над ідеєю міжнародної справедливости, який одностороннім диктатом вже згори засуджував поваленого на землю
