ровим трактатом, заключеним того самого дня (10. VIII. 1920), у тому самому місці, між антантою й її союзниками з одного боку та Туреччиною з другого боку, — трактатом, який досі не мав щастя бути не то зареєстрованим, а навіть ратифікованим, хоч усі інтересовані в ньому підписали його. При нагоді підписання цього мирового трактату т. зв. „головні союзні і заприязнені держави“ (Америка, В. Британія, Франція, Італія і Японія) подали присутнім у Севрі делєґатам Польщі, Румунії, Югославії і Чехословаччини до підпису окремий „трактат про границі“ між цими чотирма державами. Потреба такого окремого акту про границі лежала головно в цьому, що раніші мирові трактати, сен-жерменський із Австрією і 2-ий версайський (тріянонський) із Угорщиною, не подавали докладних границь нових і перебудованих держав (тоді чимало територіяльних питань було ще не вирішених).
Та частина цього 2-ого севрського трактату, яка доторкає Галичини, виглядає ось як:
„Зогляду на те що Американські Злучені Держави, Бритійська Імперія, Фран-
