За обідом, по звичаю, баба стала частувати, — хто кине на тарілку шаг, хто два, а Івашко хотів положити пятка, та якось помилився і брязнув таляра. Як це побачили, так усі і витріщились на нього; у баби руки задрижали, трохи пляшки з горілкою не розбила, а піп аж розсердився. За хрестини досталась йому від кума злотівка, а бабі, чорт-батька-зна за віщо, цілісінький таляр! Так стало йому досадно, що, здається, у друге охрестив би, коли б Івашко був хрещеним батьком.
Пообідавши, стали кружляти горілку, а Івашко, як непитущий, вийшов з хати, сів на призбі, на тім самім місці, де бачив дівчину, та й задумався. Аж чує, стара з бабою підійшла до вугла та й стали собі розмовляти.
— Що це за чоловік, — каже стара, — щось не просте!… Відкіля воно взялось? Чи від Бога він, чи може нечистий його підіслав на якунебудь капость?… Напророчив дочку, якусь дівчину тричі бачив… Що не було б, нехай Бог боронить, три літа посухи? Такий обірваний та обшарпаний, зовсім гультіпака, а дав тобі таляра! Це не розщедрився б так і багатий пан!…
— Що це ви вигадуєте, моя матінко? — перебила баба: — чи він же таки похожий на гультіпаку? Такий з його бравий парубок; звісно, у дорозі трошки обносився, а може він і багатого син. Та нічого вам і Бога гнівити: невістка здорова, а дитина така гладка, як той цурупалок. Та ще й те: хіба ж ви не бачили, як він хрест цілував?… Та й я хрестила таляр, — так усе такий, як і був; ось подивіться.
— Так от послухай, що я тобі ще скажу. Невістка розказувала, що у першу ніч, як уроди-
42
