Оттак гукав сердешний Івашко на ввесь степ! І не явилась же, і не озвалась до його та дівчина; тільки закигикала над ним чайка, далеко запідпідьомкала перепілочка, і раз-у-раз висвистував вівчарик. Не витала вже тут та душа, — мабуть знайшла собі вже хатинку, і на якийсь час зачинилась.
Сумний і невеселий вернувся додому Івашко; важкий камінь навалився на його серце. Всю осінь і зиму нудився, а на весну, щоб хоч трохи розвіяти свого смутку, пішов чумакувати.
Чумакує Івашко рік, і два, і десять і пятнацять, а болячка на серці не загоїлась. У всьому щасливий — тільки не дає йому Господь вірної дружини. Такий став багатий: пять фір посилає на Дін за рибою, а сам з десятьма ходить у Крим за сіллю. Прикупив чимало ґрунту, построїв хату, як той будинок, став паном на всю губу. Громада нераз вибірала його головою, так не схотів та й не схотів. І який то з його козарлюга став, якби ви побачили! Високий, сановитий, і глянути на нього весело. Заглядувались на його тепер неодні дівчата, — казились і молодиці; а яких та не було! І чепурних, і моторних, з біса хитрих та лукавих, що, здається, і самому вже не робили, як не заджувались, як бісиків не пускали, так ні на одну й не глянув, не то щоб узяв від якої стяжку у комір. Частенько було у ночі затуркотить у віконце.
— Хто там? — спитав Іван Уласович (так вже тепер звали).
— Я, дядьку, — защебече тоненьким голоском, — Параска; будьте ласкаві, відчиніть та дайте вогню!
Відчинить Іван Уласович, увійде молодиця, вигребе із печі жару і засвітить світло. Така роз-
44
