Перейти до вмісту

Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 120 —
ПІДЛИСЯ.

Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси, на гори,
Мою журну неси думу
На підліські двори.

 Там спочинеш, моя думко,
 В зеленій соснині,
 Журбу збудеш, натішишся
 У лихій годині.

Там ти скаже дуб старенький,
І один, і другий,
Як я жив там ще маленьким,
Без журби і туги.

 
НАД БУГОМ.

Гей, річенько бистренькая,
Гей, стань, подивися,
Як я плачу, як горюю,
Зо мнов пожурися!

 Твої води веселенькі,
 В їх рибонька грає!
 Моє серце розпускаєсь, —
 Од журби ся крає.

Трава к тобі з любощами
З берегів ся хилить;
Хвиля її поцілує
І наперед стрілить.

 Моє серце бідненькеє
 Родощів не має,
 Лиш розлуку із долею,
 Лиш слізоньки знає.

Рано встану тай заплачу
І ввечорі плачу;
Долеж моя веселіша,
Колиж тя побачу?