|
Чом, річенько домашняя,
Так пливеш поволі?
Чом водиці не розіллєш
З берегів на поле?
Годі плисти самотою,
Час вже тугу збути:
Шуми, гуди хвиленькою,
Щоб далеко чути!
— Як же мені, рідний сину,
Не плисти по волі?
Високії береженьки.
Ще й рівненьке поле.
Я би в хвилю загреміла,
Та водиці мало;
За те гладке личко моє,
Чисте як дзеркало.
Були тучі, дощі, громи,
Води забренили;
Щож! Підрили беріженьки
Й воду сколотили.
Лучче плисти потихоньки,
Та певненьким ходом,
Обминати островоньки,
Каміння й колоди,
Так поплину тихо, смирно,
Без шуму, без горя,
З личком чистим, незмученим
Чей дійду до моря!»
|
