З чорнобривим сиротою,
Та не воля моя!
Батько - мати не сплять,
На сторожі стоять,
Не пускають саму мене
У садочок гулять!
А хоч пустять, то з ним,
З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
З моїм ворогом злим!
Ой люлі, люлі, моя дитино,
В-день і в-ночі...
Підеш, мій сину, по Україні,
Нас кленучи.
Сину мій, сину! Не клени тата,
Не помяни!
Мене прокляту: я — твоя мати, —
Мене клени!...
Мене не стане, — не йди між люде, —
Іди ти в гай:
Гай не спитає, й бачить не буде, —
Там і гуляй!
Найдеш у гаї тую калину,
То й пригорнись!...
Бо я любила, моя дитино,
Її колись.
Як підеш в села, між тії хати,
То не журись:
А як побачиш з дітками матір,
То — не дивись!
Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
— Почорніло як од крови
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка,
