Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/157

— 147 —

Кати, кати, людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися! А що взяли
На той світ з собою?
Тяжко, тяжко мені стало,
Так, мов, я читаю
Історію України.
Стою, заміраю.

Тарас Шевченко (після заслання).

А тим часом тихо, тихо
Та сумно співає
Щось такеє невидиме:

 «Із города, із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію.
А мене послали
У столицю з козаками
Наказним гетьманом.
О, Боже мій милосердний!
О, царю поганий!

10*