|
|
Гаю мій, гаю, гаю зелененький!
Вітре мій, вітре, вітре швиденький!
В густому гаю листя жовтіє;
Вітер, гілок не колише й не віє;
Те, що колись по весні красувалось,
Те, що колись міні так сподобалось,
Змерзло, захляло, затихло і зникло.
Серце кохатись тим світом одвикло.
Там, де в кущі воркотала голубка,
Там жартувала колись моя думка.
Стихла, замовкла туга голубяча —
Геть прокотилась та думка хлопяча.
І місяць повний, і ясна водиця…
І ти вродлива, кохана дівиця, —
Зникло те в осені, що було літом…
Серце не хоче кохатись цим світом.
|
ЗОРІ. Вийду ніччю на могилу, — |
