Під тином Півень, біля хати,
Знічевя смітник розгрібав
І квокчучи там дещицю клював, —
Наїдку не було, а так — аби клювати.
У сміттячку углядів якось він
Блескучу, кругленьку Перлинку,
І дорогу таку новинку
Узяв та й викинув під тин.
«Не хочу я таких дурних новинок»,
Промовив він: «нащо здалась вона?
За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дяв би я і зернятка пшона, —
Нехай дурний індик ковтає».
Так недотепа-неборак
Ганьбуе те, чого не знає,
І думає, що добре так.
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Під гаєм вється річенька:
Як скло вода блищить,—
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.
Край берега у затишку
Привязані човни;
І три верби схилилися.
Мов журяться вони:
Що пройде тепле літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко,
І понесе вода.
Журюся й я над річкою...
Біжить вона, шумить;
А в мене серденько
І мліє і болить.
Ой річенько, голубонької
Як хвилечки твої,
Пробігли дні щасливії
І радощі мої!
До тебе люба річенько,
Ще вернеться весна:
А молодість не вернеться.
Не вернеться вона!...
Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить,
Пташки співають голосно
І річенька блищить.
Як хороше, як весело
На білім світі жить!...
Чогож у мене серденько
І мліє і болить?
Болить воно і журиться.
Що вернеться весна,
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!...
