Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/22

— 12 —

Колядка.

Ой у садоньку павоньки ходять, ой дай Боже!
Павоньки ходять, пірячко ронять, ой дай Боже!
Ходить за ними красна^[1] дівчина, ой дай Боже!
Пірячко бере, в рукавець кладе, ой дай Боже!
Віночок плете, на голов кладе, ой дай Боже!
Та схопилися буйні вітрове, ой дай Боже!
Буйні вітрове, шайні дощове, ой дай Боже!
Та і схопили павяний вінок, ой дай Боже!
Занесли його на тихий Дунай, ой дай Боже!
Та надійшли туда три риболови, ой дай Боже!
Три риболови, панські синове, ой дай Боже!
«Чи не стрічали павяний вінок?» ой дай Боже!
«Хоч і стрічали, коли не знали, ой дай Боже!
А щож нам буде за переємець, ой дай Боже!»
«Одному буде хустка шовкова, ой дай Боже!
Другому буде золотий перстень, ой дай Боже!
Третьому буде сама молода, ой дай Боже!
Сама молода, та як ягода, ой дай Боже!»
 (З Золочівщини).

2.

Заграно, забубняно а в княжім дому рано:
А збирайтеся, зїзжайтеся, бо ми поїдемо та поїдемо,
Бо ми поїдемо та поїдемо та до славного міста,
Бо ми вибємо та вишебемо камяну стінку,
А візьмемо та привеземо та Івасеві жінку.
Не гнівайся, тестю! Не у мнозі зять їде,
Не багато бояр везе
Да сто коней верхових да сімсот возових.
 (Чубинський, «Труды», IV).

Щедрівка.

Ой вірле, вірле,
Сивий соколе!

 Щедрий святий,
 Вечір Божий!

Високо сідиш,
Далеко видиш;

 Щедрий, святий,
 Вечір Божий!

 

---

1. гарна