|
2.
У святу неділю не сизі орли заклекотали,
Як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали,
У гору руки підіймали, кайданами забряжчали,
Господа милосердного прохали та благали:
«Подай нам, Господи, з неба дрібен дощик,
А з низу буйний вітер!
Хочай би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля,
Хочай би чи не повиривала якорів з турецької каторги!
Да вже ся нам турецька, бусурманська каторга надоїла.
Кайдани-залізо ноги повривало,
Біле тіло козацьке-молодецьке коло жовтої кости пошмугляло!»
Баша турецький, бусурманський.
Недовірок християнський,
Він сам добре теє зачуває,
На слуги свої, на Турки-яничари, зо зла гукає:
«Кажу я вам, Турки-яничари, добре ви дбайте.
Із ряду до ряду захожайте,
По три пучки тернини, і червоної таволги набірайте,
Бідного невольника по тричі в однім місці затинайте!»
То ті слуги, Турки-яничари, добре дбали,
Із ряду до ряду захожали,
По три пучки тернини, і червоної таволги у руки набірали,
По тричі в однім місці бідного невольника затинали;
Тіло біле козацьке-молодецьке коло жовтої кости оббивали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров християнську забачати,
Стали землю турецьку, віру бусурманську, клясти проклинати;
«Ти земле турецька, віро бусурманська,
Ти розлуко християнська!
|
