Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/258

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
НЕ СУМУЙ.
 

Не сумуй, хоч сміється недоля лиха
І розпуку в душі викликає,
Хоч хвилинами може тобі од жалю,
Мов обценьками, душу стискає.
Але серденько чуле своє угамуй, —
 Не сумуй!

Не лякайсь! Не подужає сила ота,
Що нависла, мов хмара, над краєм,
Серед крови і сліз ми до світла свого
І до правди шляхи одшукаєм!
Нум до праці! людину од лиха рятуй, —
 Не сумуй!

Хай безсила стареча під гуркіт борні
Нам пригоди зловісно віщує, —
Наш гурток молодий не боїться пригод
І сичання старечі не чує!
Прилучайся до нас! Разом з нами працюй, —
 Не сумуй!