Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/273

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Я ГАДАВ
 

Я гадав, що по днях,
Днях недолі, журби
Усміхнуться мені
Хвилі щастя, весни.

 Я гадав, що колись
 Прийде доля моя,
 Оживуть мрії-сни…
 Та надія пуста.

Ой, даремно я ждав
І надіявся я, —
Хоч весна розцвілась,
Мого щастя нема…

 

 
ВЕСНОЮ.
 

Розцвілася вже калина,
Розцвілась лелія біла,
Світ вбіраєсь, мов дівчина
У танок, або весілля…
 Рай, іділля!…
Ллється пісня, ллється гожа,
Розлягаєсь гомін в гаю…
Тільки в мене серце хворе
І не бачить цього раю…
 Вяне з жалю!…