Властиве імя Сильвестр Лепкий, уроджений 1846. р. До ґімназії ходив в Бучачу і Бережанах, університет (клясична фільольоґія і теольоґія) кінчив у Львові. По скінченню студій, став парохом у Крегульці, на Галицькім Поділлю. Звідси перенісся до Поручина, а пізніще до Жукова в бережанськім повіті, де й помер 1902. року. Ще як студент брав живу участь у народній роботі. Зпід його пера вийшла передмова до львівського „Кобзаря“ (Сушкевича); працював у „Правді“, „Ділі“, „Зорі“, „Руслані“.
В „Ділі“ було друкованих чимало його статтей, віршів, оповідань. Вірші вийшли окремою збіркою у Львові п. з. „Книга горя“.
Написав кілька популярних книжечок для львівської „Просвіти“. Був головою „Селянської Ради“ в Бережанах і разом з пок. Д. Савчаком, з др. А. Чайківським, М. Мосорою і Т. Старухом причинився чимало до освідомлення цього повіту.
Вдячні парохіяне поставили своїм коштом гарний памятник на його гробі, та посвятили його при здвизі „Соколів“ і „Січей“ і при зборі народу з численних, навіть далеких сіл.
|
Література: Др. З. Кузеля. „Молода Україна“, 1900. |
Ой скрипливі воротонька,
Тяжко їх заперти!
Голосная обмовонька, —
Від слави не вмерти.
