Він к ворогу не меча простягає,
А подає масличну вітку він;
Науки, праці коругов здіймає
Та згоди — щастя спільного почин.
Як судитьсяж йому здобути перемогу,
Не з гуком сурем прийде він к меті,
І не квітки йому вкриватимуть дорогу,
Чоло не лаври гордії, густі,
Ні! Переможець зійдеться з братами
На стежках тихих в рідному краю,
Лідіймеж високо, з щасливими сльозами,
Повиту терном голову свою.
Перед блакитним морем в світі яснім
Стоїть дівчина молода;
Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім
Про що хорошая гада?
Їй спомянувся хуторець убогий
В далекій рідній стороні:
Там степ німий простягся геть розлогий,
Неначе спить у тяжкім сні.
Край хуторця самотная криниця,
Вода тихесенько бренить;
Самотная схилилася вербиця,
Спустивши кучері стоїть.
Дівчина кинулась, зорить довкола —
Десь близько пісня прогула!...
О, як же схожа тая баркарола
З піснями хутора була.
3*
