Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/65

— 53 —

Плакать більше, бо висохли усі гіркі сльози,
Тільки дивиться і стогне...

Боже милий, Боже!

Нащо губиш сиротину? Чом дожити дав Ти
Йому віку молодого? Чом в небо не взяв Ти
Його перше, як іще був маленьков дитинов?
Там йому би ліпше було, був би не загинув
Отак марно, як тут йому прийдеться загинуть,
Та не буде кому й глини на могилу кинуть!...