Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/75

— 63 —

 Били, били, били, били...
 По закону все зробили.

І заставили у ноги
Уклонитись адвокату.
 Кату, кату, кату, кату...
 Уклонитись адвокату.

Тягли діло, гріх брехати,
Довго, ну а помирили.
 Рили,- рили, рили, рили...
 Довго, ну а помирили.

---

У кожного на світі.

У кожного на світі
„Є сонце своє“...
Співав так піїта.
А де воно є
Те сонце, що сяє,
Що гріє й живить,
Що нас звеселяє,
На світі держить?
Чи світе5к те сонце
І тим, що в неволі?
Коли я і вільний
Не бачив ніколи,
Яке моє сонце
І де воно 6,
Бо зроду ніколи
Не гріло мене.

---

Минуле.

Світилася в небі зірка,
Скотилась, пропала.
І я колись мав радощі,
А тепер не стало.