зання, які наповнюють мою душу… та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів… (крики: «просимо, просимо». Далі Рябовол продовжує по-українському).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду… Царі робили все, щоби вибити з наших голов, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері… (голоси з місць: «не діждали б! не діждали б!»). Так! не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б, бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили. І ми, діти, руки на Матір не підняли б… Та минула лиха година… Прийшла воля, і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде й нас вільний союз вільних народів… (оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок, ні спасителі вітчини від волі… Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі… (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти… А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки може дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всих Військ підемо таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати» (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: «Слава! Ура![1].Праця Ради показала, що кубанці й не спиналися йти шляхом волі народів (принаймні, шляхом волі українського народу), а мандрували цілком твердо зовсім у другий бік.
Рада ухвалює вступ Кубані в склад Південно-Східнього Союзу. Промови на тему про необхідність цього кроку були переповнені федералістичними настроями. П. Л. Макаренко доводив, що демократична федеративна республіка є політичним домаганням робітників та селян, що розвиток краю вимагає саме цієї форми державного ладу, що тільки федерація врятує Росію. «Прикметою старого режиму», казав Макаренко, було те, «що він душив народності й національності, що населюють Росію. Не зважаючи на таку політику національності не загинули. Не можна вбити почуття любови до своєї мови, історії, традиції (сам промовець виголошував по-російському). Голова Військового Правительства полк. О. П. Філімонов домагався забезпечення всім народам Росії, в тім числі й козацьким областям, права бути господарями своєї землі і зазначав, що перед Військовим Правительством стало нове велике завдання перебудови держави в федеративно-демократичну республіку.
Військова Рада одноголосно висловилася за федеративну республіку.
Член Ради Ф. А. Щербина запропонував доручити президії Ради телеграфно повідомити всі народи Росії і козацькі Війська про те, що Кубанська Військова Рада одноголосно проголосила для
- ↑ «Вістник Союза Визволення України», 1917 р., № 48.
