рішують податися туди. Денікин повідомляє про це представників кубанців, котрі, як він каже, вислухали це «з сумом, але без протесту» і висловили побоювання, як би вихід з Кубані «не викликав залишення рядів Армії кубанськими козаками й черкесами»…
- …«Заспокоєння серед кубанців», оповідає Денікин, «внесла моя заява: Кубані я не кину; військово-політична обстанова уявляється мені в такому вигляді, що армія в ближчий час буде зосереджена безпосереднє поблизу від Кубані і, виконуючи загально-російське завдання, при першій можливості подасть збройну допомогу для звільнення Кубані[1].
З Успенської Армія манівцями перейшла на Дон в ст. Єгорлицьку. Тут Денікин знайомить старших начальників з своєю першою політичною відозвою, яка лише розвиває думки, що були висловлені в промові в ст. Успенській.
Про Установчі Збори згадується, як про попереднє минуле, завдання Доб. Армії. Зараз перед Добров. Армією стоїть «боротьба за цілість розрізненої, урізаної, приниженої Росії, боротьба за російську культуру»[2].
Цю відозву надрукувала походна друкарня Кубанського Уряду, а штаб Армії, розповсюдивши в околицях, надіслав в великій кількості в Київ, Ростов, Москву.
Тим, хто проголошував Кубань незалежною Кубанською Республікою, хто голосував за федерацію з Україною, життя яскраво показало під час подорожі від Новодмитрівської до Успенської, з ким вони злигалися; але замісць того, щоб обрізати поли та тікати геть, вони попленталися любісенько собі вкупі на Дон, щоб там ще міцніше прикувати Кубань до Московського воза. —
«Северо-Кавказская Советская Федеративная Социалистическая Республика». Захопивши Північний Кавказ, большевики в справі адміністраційного устрою спочатку не виходили по-за межі старого адміністраційного поділу і обмежилися лише приєднанням до Кубані Чорноморської губернії.
Кубанню правив свій «совдеп» і свій »ісполком» і досить незалежно від центральної радянської влади, чому сприяли відсутність ладу в центрі і погане сполучення з ним.
За цієї доби головну ролю на Кубані відогравали: Ян Полуян, Вигріянов, Олена Полуян (жінка одного з братів Яна Полуяна, вчителька), Баян Мальцев (студент I курсу), Марочкин (робітник), Дунін (лікарь), Гуменний (фершал, бувший член Військового Правительства), Чорний (студент), Сорокин, Автономов (за виключенням останнього — донського козака, все кубанці — або козаки або городовики).
