кубанці ухиляються»[1] (можливо, німці не знали про те, що Кубань проголосила була себе незалежною республікою ще 16–II. 1918 р., як не знали про це й у багатьох кутках Кубані, які тоді вже були відрізані большевицькими військами від Катеринодару).
Становище Добровольчої Армії. Коли, одержавши певні звістки про повстання донців проти большевиків, Денікин в ст. Успенській вирішив податися на Дон, то вигляди Добр. Армії на ближче майбутнє були ніби цілком ясні.
Було відомо, що після захоплення червоними Новочеркаську, Донський Військовий Отаман, Уряд і Парламент (Круг) зовсім перестали існувати. Здавалося, що тепер ніхто і ніщо не перешкодить Добр. Армії стати на чолі боротьби з большевиками, звільнити від них Доп і, маючи його в своєму повному розпорядженню, використати для здійснення своєї програми — відбудови єдиної неділимої Росії. Але дійсність утворила для Добр. Армії значно складніше становище.
Пожежа, повстання охопила весь Дон майже від разу, й справа вичищення його від червоних посувалася наперед дуже швидко й без допомоги частин Добр. Армії (останнім довелося звільнити від большевиків лише частину Задоння, котре й без них було б звільнено німцями, що майже одночасово прийшли в Ростов).
Не потребували повстанці й проводу добровольчих генералів і офіцерів ген.-штабу, бо мали досить і своїх донських. Не загубили вони смаку й до власної влади. Ще на початку квітня, одночасово з першими вибухами повстання відбуваються з'їзди, що пробують зорганізувати владу на місцях, а в кінці того ж місяця, коли Добр. Армія тільки-тільки що розташувалася в ст. Єгорлицькій і Мечетинській і, як слід, огляділася, — в Новочеркаську вже з'являються і «Круг спасенія Дона», і Військовий Отаман, і Уряд, які горячково працюють над упорядженням свого краю на взірець незалежної держави.
Добр. Армія розуміла, що здійснити власними силами своє завдання — скинути большевиків в Росії, вона не може. Треба було на когось опертися, у когось знайти допомогу і людьми, і зброєю, і амуніцією, і економічними ресурсами.
Україна з її величезними природними богатствами, з великим військовим майном румунського й південно-західнього фронтів була вже вільна від большевиків, але вона ще раніш проголосила себе самостійною, незалежною від Росії державою. Зрозуміло, що не могли
- ↑ К. Н. Соколов». «Правленіе генерала Деникина». Софія, 1921 р. Стр. 22.