«Ці постанови», як каже бувший Донський Отаман Краснов, «показали, що Дон не визнає Добр. Армію за Росію і ген. Денікина за свого диктатора»[1].
Такі постанови мали тим більше значіння, що вони були не вигадками байдикуючих політиканів, не абстрактними формулами ідеалів місцевої інтелігенції, а відбивали правдиві настрої широких мас донського козацтва. «Круг» по своєму складу був сірий, і його члени принесли з собою з рідних станиць і хуторів правдиву думку й мрію тих, хто їх послав.
В додаток до всього «Круг» обірає тимчасовим Військовим Отаманом, якому надає всю повноту влади до зібрання нового «Кругу» — ген. П. Н. Краснова, людину темпераментну, ініціятивну, самостійної вдачі, по переконанню хоча й монархіста, але такого, який, поки не буде царя, не хоче визнавати ніяких царських генералів, ніяких Денікиних і коритися їм; тай з царем він хоче на иншу ступити, ніж це було за останніх царів; його мрія відродження старого козацького: «здравствуй, Царь-Государь, въ кременной Москвѣ, а мы, казаки, на тихомъ Дону».
Тодішнє відношення Донського Отамана й Уряду до Добр. Армії представник її в Новочеркаську ген. Кисляков в своєму листі до Денікина характеризує делікатно так:
«Уряд і Отаман не вважають можливою підлеглість Донської Армії Командуючому Добр. Армією. Мотиви такого рішення — надзвичайні побоювання, що така підлеглість не своєму (козацькому) генералові може стати приводом до агітації, котра знайде сприяючий ґрунт серед козаків. Заявляють, що прибуття нашої армії на Дон дуже бажане, і що спільні дії з козаками послужать до зміцнення бойового духу останніх. Словом, од підлеглости відмовляються, «унії» дуже бажають»[2].
Денікин пробує особисто вплинути на Донського Отамана.
15 травня в ст. Маничській стріваються Донський Отаман ген. Краснов, голова Донського Уряду ген. А. П. Богаєвський, що лише за де-кілька днів до цього залишив командування бригадою в Добр. Армії, ген.-кварт. Донської Армії полк. Кислов, Кубанський Отаман полк. О. П. Філімонов, генерали: Алексєєв, Денікин, Романовський, полковники: Раснянський, Евальд, Бикадоров.
Бажаючи мабуть з самого початку поставити Донського Отамана «на своє місце», ген. Денікин повів з ним балачку в гострому тоні старшого, який не задоволений поведінкою молодшого, але стрінув рішучий опір. Краснов дав йому зрозуміти,
«що він (Краснов) уже більше не бригадний генерал, яким знав Отамана на війні генерал Денікин, а представник пятимільйонового народа, і тому балачка повинна вестися трохи в иншому тоні»[3].
Денікин мовчки проковтнув і вже лагідніше й вічливіше
