Зміною обстанови Дон і Кубань зобов'язані в значній мірі Добр. Армії, при допомозі котрої вигоняються большевики й нищиться влада черні.
Добр. Армія, котра має своїм завданням відродження єдиної великої Росії, кров'ю своєю споріднилася з Доном і Кубанню й далі, перед виконанням свого основного історичного завдання, вона допоможе й Тереку звільнитися від большевиків (увага Краснова — «армія по-за політикою»).
При утворенню Південно-Східнього Союзу в жовтні 1917 р. ніхто не мав ніяких сепаратистичних змагань, і автори ідеї Союзу гадали, що утворення Союзу необхідне лише тимчасово, до відбудови єдиної Росії.
Складена нині урядова декларація Доно-Кавказького Союзу викликає найсерйозніші заперечення:
1. Перш за все, утворюється вражіння, що мова йде про утворення постійної федеративної держави, цілком самостійної на взірець «самостійної» України. Автори цієї декларації ніби думають про узаконення розщеплення Росії, а не про її об'єднання (увага Краснова: «це не вірно»).
2. Цілком ігнорується Добр. Армію, котра допомагала Дону й Кубані в боротьбі з большевиками. Навіть більше: т. XIII дає право думати, що й Добр. Армія, яка перебуває на території Союза, може бути визнана ворожою (увага Краснова: «при чім тут Добр. Армія?»).
3. Включення в склад Доно-Кавказького Союзу Ставропольської губернії, в якій уже заведено лад на підставі розпоряджень Командування Добр. Армії, без осібного представника від губернії являється недопустимим.
Ця губернія може бути включена в Союз лише яко повноправний член Союзу, бо й по розмірам і по значінню вона являється значною, і інтереси її й Добр. Армії мусять бути цілком забезпечені осібним її представником в Верховній Раді.
4. Т. IV установлює осібний прапор держави в той час, коли навряд чи допустимо мати будь-який инший, помимо рідного Російського (увага Краснова: «згоден»).
5. Декларація не може включати в собі такі точки (пункти), як XII, XIII і XIV, котрі звязують дальшу політику держави, провадження якої покладається на Верховну Раду.
6. Точка XV особливо підкреслює змагання до «самостійности» й до дальшого розщеплення Росії (увага Краснова: «нічого подібного»). В наслідок всього, що викладено, не заперечуючи користи утворення Доно-Кавказького Союзу, вважаю необхідним:
1. Виразно зазначити, що Союз утворюється тимчасово до відбудови Росії (увага Краснова: «само собою розуміється»);
2. Включити в склад запроектованої Верховної Ради представників Добр. Армії й воєнного генерал-губерн. Ставропольської губернії (увага Краснова: «можна»);
3. Командуючим збройними силами Союзу признати Командуючого Добр. Армією (увага Краснова: «ніколи»).
4. Остаточна редакція декларації мусить бути вироблена після скликання великого Круга на Дону й Ради на Кубані, при участі представників Добр. Армії, ігнорувати котру недопустимо (увага Краснова: «цілком вірно, але при чім тут Добр. Армія?»)».
Денікин — отвертий єдинонеділимець до дріб'язку. Самостійність, навіть тимчасова, для нього — лихо, яке треба ослабити й знейтралізувати всякими засобами. В справі відбудови Росії першу ролю мусять відогравати він і Добр. Армія, все останнє повинно бути в їх руках лише знаряддям.
Краснов не безумовний і небезоглядний самостійник. Повна самостійність — лише переходова фаза. Але він не хоче бути знаряддям
