Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/197

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Так, чи сяк, а справа Добр. Армії на Північному Кавказі була урятована новочеркаським голосуванням кубанців, і вона того ж дня (10/23 червня) вирушила на Кубань[1]. Треба було поспішати, поки не посунуло туди українське військо, що також, як і передача військового майна, мало статися незалежно від початку переговорів про спілку між Кубанню й Україною. Українське командування призначило для десанту на Кубань дивізію ген. Натієва, і вже було наказано стягати її до залізниці для посадки. Це дуже занепокоїло Добр. Армію. Чи з Азовського чи з Чорноморського побережжя ця дивізія могла скорше дійти до Катеринодару, ніж Добр. Армія від ст. Мечетинської й Єгорлицької. Настрої, що панували серед населення Кубані, вичікування ним допомоги з боку України не могли не бути відомі Добр. Армії. Не було ніякого сумніву, що коли ген. Натієв зі своєю дивізією прийде на Кубань першим, то Добр. Армії там нічого буде робити; знову доведеться їй мандрувати, пошукуючи бази й плацдарму, або ліквідуватися.

Добров. Армії допоміг в цій справі один з високих урядовців українського військового міністерства. Чи через саботаж чи через зраду його, але справу десанту дивізії Натієва було так затримано, що коли дивізія, нарешті, одержала можливість вирушити, то Добр. Армія брала вже Катеринодар і Новоросійськ, чому намічену операцію й було скасовано[2].






Всі підкреслення в книжці належать авторові.





  1. На початку походу сили Добр. Армії складалися з 5 полків піхоти, 8 полків кінноти й 5½ батарей — разом коло 9 тисяч багнетів та шабель і 21 гармата; не менше 75% Добр. Армії складали кубанці.
  2. Д. Дорошенко. «Де-що про закордонну політику Української Держави в 1918 р.». «Хліборобська Україна», р. 1920–1921, зб. II–IV, ст. 56–57.