Приступаючи до праці, автор поклав був собі завданням зібрати і подати читачеві можливо більше матеріялу з історії революції на Кубані. Умови для досягнення цієї мети були весь час несприятливі. Під рукою не було багатьох важливих документів, і дістати їх з ріжных причин було не можливо. Це иноді приводило до думки припинити працю, і якщо цього не зроблено, то лише з переконання її конечности навіть в недовершеному вигляді.
Сучасне молоде покоління, що буде творити майбутнє, мусить знати минуле, бо в ньому коріння будучого; мусить не тільки власним досвідом, а й за прикладом своїх попередників доходити того, як і чого не слід робити, і навпаки. Про кубанські події хоча написано вже досить багато, але майже виключно росіянами, і крім того, серед цієї літератури, за винятком книжки п. Покровського Г. «Деникинщина» (Берлін, 1923), немає ні однієї праці, що більш-менш систематично освітлювала б історію Кубані останніх років.
Дуже відчуваєтся брак хоча б епізодичних праць і споминів кубанських політичних і громадських діячів, котрі з ріжних причин досі майже нічого не опублікували. Тому автор мусів використовувати иноді особисті спогади і усні оповідання де-кого з бравших участь в тих чи инших подіях.
Це, а також і те, що події, яких доводиться торкатися, ще не покрилися порохом не то що століть, а навіть десятирічь; що вони ось-ось минулися, і безпосередні і посередні наслідки і впливи їх сучасники бачуть і відчувають иноді дуже болісно, — не може, звичайно, гарантувати абсолютної безсторонности. Можливі помилки в опису і розумінні тих чи инших діячів, подій, вчинків, але від
