рів козацьких, котрі вважали неможливим уводити безстанову демократичну самоуправу на тих підставах і в тій формі, які висували городовицкі проводирі.
Для таких міркувань було й виправдання. В травні в Катеринодарі відбувся з'їзд представників кубанських частин, що були на фронті. «Фронтовики» дуже були незавдоволені «тиловиками». В Обласному Комітеті вони вбачали загрозу існуванню «Войска», інтереси якого, на їх думку, Військове Правительство боронило не досить енергійно. Правительству довелося вислухати не мало докорів за те, що воно «уступає» і «потакає» городовикам. Де-хто й з старих станичан став схилятися до думки, що нічого поспішати ні з землею ні з земством, поки молодь не повернеться з фронту додому, бо без неї незручно розвязувати ці такі великі питання, що істотно зачіпають її інтереси: «їм, мовляв, доведеться жити»…[1]
— «Въ Тверской губерніи люди то бѣдные и конечно земли не дали бы вамъ… но можно ли сравнивать Кубанскую область съ Тверской губерніей?.. Да вѣдь здѣсь то на каждую душу приходится во сколько земли!.. А что касается имущества казачьяго, то необходимо ликвидировать старые предразсудки… И казаки и иногородніе русскіе то люди, и для общей пользы…» і т. д. Так приблизно заперечували городовицькі проводирі.
Козацькі проводирі і про «общую пользу» Кубані ніяк не думали, вони гадали, що «Войско» з своєю військовою самоуправою може жити добре, що ж до городовиків… «ще городовики «корінні» можуть брати участь у військовій самоуправі, може ще й з «вічняками» козакам можна балакати, а решта… хай, що знають, те й роблять з собою. Хотять — хай для себе хоч і земство заводять, аби козаків не трогали». — Так казали ура-козаки.
«Козакам треба не про «Войско», а про край, про цілу Кубань дбати. Адже-ж городовики складають половину населення Краю. Коли будуть приняті в козаки ті городовики, що постійно живуть на Кубані, коли буде скасований поділ постійного населення на козаків і городовиків, тоді влада і добро козацьке лишаться в козацьких руках. Тоді козацтво буде повним господарем у себе дома, і йому не будуть страшні демократичні установи, бо не-козаки стануть чужинцями і не будуть приймати участи в політично-громадському житті Края». — Так приблизно формулювалася думка прихильників окозачення городовицького постійного населенння.
— «Не можна, не можна городовиків у козаки приймати, бо землі не вистачить» — заперечували ура-козаки (здебільшого не хлібороби).
Не могли члени Обласного «Совѣта» порозумітися, не могли вони, як козаки та городовики разом будувати нове життя свого краю,
- ↑ Козацькі проводирі добре знали, що значна більшість городовиків прийшла не з Тверської чи Рязанської губернії, і що переселенці з України живуть на Кубані не з учорашнього дня, а й родились і хрестились у козацьких станицях.
