щиною. Серед спричиненої революцією катастрофи старого укладу московської культури, відомий поет А. Блок усе ж знаходив натхнення на вірші, в яких яскраво відзеркалювалася клясична нота месіянізму. Блок відчував, що за назверхньою ломкою старих форм, внутрішня суть московської духовости та її цілеспрямованість залишаться і у большевизмі. І він не помилився!
Політика — це в значній мірі функція духового укладу даного народу та його культури. Московська цілеспрямованість культурного процесу визначила також напрямні розвитку, історіософії й суспільної думки Москви, що в політичному пляні оформилася в імперіялістичний фактор. Месіянсько-імперіялістична риса спільна для всіх фільософських і політичних напрямків московського суспільства в усіх часах — «словянофілів» і народників, бакунівців і толстовців, демократів і консерватів, лібералів і монархістів, марксистів і «евразійців». Вона незмінно виявляється в концепціях Достоєвського й Герцена, Чаадаєва й Мілюкова, Лєніна, Бєрдяєва й Керенського… Згаданий Чаадаєв повчав: «Росія занадто велика й могутня, щоб провадити тільки національну політику. Її завдання у світі — це політика роду людського»… Історик Ключевський (дарма, що «поступовий» ліберал) твердив: «Росія — це велика колиска, де безнастанно вовтузиться й кричить світове майбутнє»…
Нам можуть сказати: алеж усе це вже в минувшині! Годі ж думати, щоб тепер, коли історія
