526
Псальма 47. 48. 49.
сьпівайте; сьпівайте цареві нашому, сьпівайте!
7. Бог бо царь на всю землю; сьпівайте псальми в науку.
8. Бог править народами; Бог сидить на престолї сьвятостї своєї.
9. Люде доброї волї між народами зібрались до купи, народ Бога Авраамового; бо щити на землї Божі; вознїсся вельми він.
Великий Господь, достоєн великої слава в городї Бога нашого, на сьвятій горі його.
2. Стремить у воздух гора Сион, радість землї цїлої, на самій півночі город царя великого!
3. Бог живе в палатах їх, знають його там, як високу твердиню.
4. Ось бо зібрались царі; всї вони відступили.
5. Побачили, тай сторопіли; затрівожились, втїкли, злякавшись.
6. Обняв їх там страх, злякались, як родюча жінка.
7. Бурею східною порозбивав єси кораблї Тарзийські.
8. Як ми почули, так і бачили в городї Господа сил небесних, в городї Бога нашого: Бог укріпить його на віки.
9. Згадуємо, о Боже, про милосердє твоє, в серединї храму твого.
10. Як імя твоє, Боже, так і хвала твоя аж по край землї; правиця твоя повна справедливостї.
11. Нехай веселиться гора Сионська, нехай зрадуються дочки Юди задля судів твоїх, Господи.
12. Обійдїть кругом Сиона, окружіть його, і полїчіть башти його.
13. Огляньте добре оком його, перегляньте його палати, щоб ви росказали будучому поколїнню.
14. Бо той Бог наш — Бог по віки! Він буде проводирем нашим аж до смерти.
Слухайте се, всї народи; почуйте всї люде на землї.
2. Сини людські як і сини мужів — старшин, разом багаті і вбогі.
3. Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум.
4. Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою:
5. Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною,
6. Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються.
7. Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него,
8. (Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.)
9. Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння.
10. Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають.
11. В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід; вони називають країни своїми іменями.
12. Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться; він зрівняється скоту, що на зарізь.
13. Ся дорога для глупоти їх; а ті, що після них приходять, любуються їх думкою.
14. Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.
15. Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене.
16. Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.
17. Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу.
18. Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,
19. То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла.
20. Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняєтья скоту, що на зарізь.
