Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Глянь лишень. Не богацтво сего перстеня, але иньші цїннїйші прикмети тобі поручаю. За молодих єще лїт, дістав я сей перстень від паломника, що повертав зі Сьвятої Землї. В єго очку є замкнений порох з Христового Гробу. Не годить ся відмовляти такого дару, хоч-би навіть походив з осуджених рук. Васць є єще молодим чоловіком і жовнїром, а коли навіть і старість стояча над гробом не знає, що єї може стрінути хочби в послїдній годині, щож доперва адолєсценция (молодість) що маючи перед собою літа, може наткнути ся на неодну пригоду! Сей перстень устереже тебе від пригоди і оборонить, коли надійде день суду, а се тобі кажу, що сей день іде вже через Дикі Поля.

Настала хвиля тишини; чути було тільки сичінє полуміни і порсканє коний.

З далеких очеретів доходило жалібне витє вовків. Нагло Абданк повторив єще раз, начеб до себе:

 — День суду іде вже через Дикі Поля, а коли надійде, задивує ся весь сьвіт божий....

Намісник так здумів ся словами сего дивного чоловіка, що приняв перстень не могучи промовити слова.

А той задивив ся в темну степову далечінь.

Потім повернув ся звільна і сїв на коня, єго молодцї ждали вже під горбом.

 — В дорогу! в дорогу! Бувай здоров друже — сказав до намісника — такі тепер часи, що брат братови не вірить, тому не знаєш когось вратував, бо я тобі не сказав свого назвиска.

Отже васць не Абданк?

 — То мій клейнот...

 — А назвиско?

 — Богдан Зиновій Хмельницький.

Сказати се з'їхав зі взгіря, а за ним зго молодцї. Не задовго сховали ся в нічнім туманї. Коли уїхали вже добрий кавалок дороги принїс від них вітер слова козацької піснї:

"Ой визволи. Боже нас всіх бідних невільників,
"З тяжкої неволї,
"З віри бісурменської, — 
"На ясні зорі,