коли хто й зверне на тебе милостиву увагу, то починає говорити з тобою або-ж глузуючи, або з жалем, підкреслюючи тим самим твоє безталання! Чи не за те любити, що не бачила від них ніколи краплини щастя?
- (Всеволод виносить із горниць фотографічний апарат, становить його коло орелі й метушиться біля його).
Ольга. Ну, а потім що? Де-ж задоволення, де-ж щастя?
Шах. Певне, щастя буде не багато од того. Але коли ви будете сподіватись щастя од людей, то до-віку його не діждете.
Ольга. А де ж мені його взяти?.. Мама радить терпіти й сподіватись за це на небі щастя. Леонид Платонович закликає на якусь боротьбу за щастя народнє і впевняє, буцім-то в тім щастя.
Шах. А ви-ж як думали?
Ольга. Я вас питаю, де воно? Навіщо мені щастя на небі, коли я жадаю його на землі. І яке мені діло до щастя якогось там народа, коли я не маю свого, особистого. Змалечку душа моя шукає його і не знаходить. Я бачу часто його в-ві сні: воно з'являється мені таким пишним, променистим, урочистим, а прокинешся… а, бодай каменем заснути!.. Хм… Вродилась я не вродливою, а то я знайшла б його. Чому воно так діється на світі, що для того, щоб мати щастя, треба доконче бути красунею? Хіба невродливі не можуть кохати так, як і вродливі? Хіба в їх серце холодніше, кров рідша, бажання не людські? Щастя, щастя… Дайте мені обличчя Лінине, стан Дусін, то я знайду його, не буду, мов старець, прохати, як милостини, ласки, привіту…
Шах. А душу чию ви бажали б мати?.. Не в обличчі, не в стані воно, те щастя, а в гордій, чесній, привітній, душі, непохитній волі, гарячому серцеві, повному поривання до ідеалу…
Ольга. Вигадки!.. Бажала б я довідатись, чи покохали-б ви мене такою, як я єсть по вроді, хоча б душа, воля і серце в мені були такі, як ви кажете?…
Шах. Покохав-би.
