Серж. Дурень!.. Дивись за своїм носом.
Всеволод (перекривляє). За своїм носом… Мені нічого дивитись.
- (Мовчать всі. Тільки Леонид приспівує робітникам).
Ольга. Та говоріть-же хоч що-небудь… Я-ж казала, що зо мною вам нудно. (Нервово сміється). Леониде Платоновичу, ви хоч-би заспівали нам, ніж ото підспівувати робочим.
Леонид. Залюбки. Але рояль в кімнаті.
Ольга. У вас і так гаразд вийде.
Всеволод. А ви йдіть в кімнату. Можна вікна одчинити. А приграватиме вам жінка…
- (Ліна виходить на веранду).
Ліна. Що там „жінка”? (Жмуриться, ніби не розпізнає гостей). А-а, це ви тут, Матвіє Львовичу… (Підходить і привітається)
Шах. Ні, в кімнаті не той смак… (Встає й дає місце Ліні).
Ліна. Про що це ви?
Леонид (встає і йде в глибинь кону, під осокори). Що-ж вам заспівати, Ольго Іполітовно.
Ліна. А, співати будете?.. Гаразд, гаразд. Ви отієї… тривайте, якъ вона?.. „Что моя мілая, что моя нежная”.
Ольга. Все, що ви співаєте, мені подобається. Заспівайте „Минають дні”.
Ліна. Дуже сумна.
Ольга. Ні, ні, співайте.
Леонидъ (одкашлюється й пробує тон; нарешті починає з почуттям):
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя… гаснуть очі;
Заснули думи, серце спить;
