(Всі хвилю сидять непорушно під впливом пісні; нарешті починаються оплески).
Творогин. Добре, побий мене Бог! Та ви справжній Шаляпин!
Іполіт Миколаєвич. Чудово, чудово, паничу! Не по тій дорозі пішли… З таким голосом, з таким талантом…. хе… я завоював-би світ. Від жінок одбою не було-б.
Платон Платонович. Євген! Ти-б ішов з Сержем в сад…
Творогин (бере чай од Вікторії Францовни). У нас у полку був підпоручик Розкотилов, так отой іще співав було, побий мене Бог! Ти його повинен знати, Іполіте… Як заведе було: „Ти не моя, зачем-же я тебя люблю”, то баришні аж плачуть. А на гитарі як грав!
Шах. У вас у полку все знаменитості.
Творогин. А що ви думаєте? Народ був чудовий.
Іполіт Миколаєвич (до молоді). Чаю, панове, не хочете?
Всеволод. Оттакої. А ну, кидайте, лишень, чай та йдіть розсажуйтесь, — буду здіймати.
Іполіт Миколаєвич. Вже мабуть пізно, нічого не вийде..
Всеволод. Іване! (Іван входить із їдальні). А ну, бери лишень стульці й неси став отам насупроти, коло веранди.
- (На веранді встають з-за столу і йдуть на сцену).
Леонид (підходить до Ольги). Чом це ви засмутились так?
Ольга. Боже, яка чарівна мелодія! „Коли доброї жаль, Боже, то дай злої, злої”. Так могло кричати лиш дуже нещасне серце.
Леонид. І велике, додайте. Ходімо до гурту.
- (Всі зходяться коло веранди: зкладається група).
Всеволод (накривається великою чорною хусткою і
