(По хвилі). Боже, Боже, що буде далі? Де вихід? Навкруги одна гидота, пітьма… Блиснув ясний промінь — і згас, а з ним погасла й та дивная мрія, яка примушувала мене забувати моє безталання… Чужа, всім чужа, самітна…
Ліна (виходить з Євгеном із саду). А ви й досі сидите? Чого ви обоє такі кислі? Весело мабуть вам?.. А Матвій Львович та Дуся поїхали на човні. Кликали й мене, та я лякаюсь. (Сідає на Орелі. До Євгена). Чом-же ви, паничу, не купались? Ха-ха-ха!..
Євген. Паскудство!
Леонид. Чому ви смієтесь?
Ліна. Як-би ви знали, що вигадав Серж… Як тільки Матвій Львович сів у човна, недалеко у вербах щось шелеснуло у воду. Зчинився вереск. Він думав, що хто потопає та мерщій туди…. ха-ха-ха!..
Ольга. Ну?
Ліна. І в кущах наскочив на дівчат, котрі хутко одягались. Що таке? Ха-ха-ха… Вони купались, а Серж розлягся в кущах і прожогом кинувся в воду коло них. Вони, мов навіжені, з річки. Ха-ха-ха!..
Леонид. Одначе панич не дуже перебірливий на жарти.
Всеволод (виходить із кімнати на веранду). Ліно, а йди лишень на хвилину сюди.
Ліна. Не хочу. Що там таке? Почув сміх і зразу біжить, думає тут бо-зна що.
Всеволод. Йди, коли велю, дзиго! треба…
Ліна. Мені й тут не погано.
- (З правого боку виходять Творогин, Платон Платонович і Іполіт Миколаєвич; за ними — Ганна з дитиною).
Творогин (побачивши Ольгу та инших). Хм… скандал в благороднім семействі, та й годі, побий мене Бог!
Іполіт Миколаєвич (до Ганни). Одчепись ти, ради
