Горпина: На очіх, душе мила, все на очіх… Ось хоч-би учора… ой, горенько! Молодий Гробачевський з панночкою наскочили у саду на старого пана й невістку. Старий обнімав і цілував молоду пані. Душе мила!.. (зпліскує в долоні) що-ж тут зчинилося! Молодий зхопив старого за горло, невістка кинулася між їх рознімати. Панночка зомліли… їх так на руках і віднесли у горниці: насилу-насилу, кажуть, очуняли…
Дуся. Сердешна Оля, їй не життя, а пекло.
Горпина. Пекло, душе мила, пекло… Робочі збіглись.. Сором! Ми мужики, душе мила, а так не поводимось.
Тетяна Михайлівна. Годі тобі торохтіти. Йди в пекарню, покличу, коли треба буде.
Горпина (йде). Що-ж, пані, коли правда, хрест мене побий!..
Тетяна Михайлівна. Дивно мені на Вікторію Францовну. Та я їх усіх держала-б в руках! Де-ж таки — така розпуста в сем'ї… Молодий панич теж… І мати допускає до цього. Та я йому… не знаю, що зробила-б! А то така квочка: одно квокче…
Горпина (вбігає). Пан Матвій
Дуся. Проси.
(Горпина вийшла).
Тетяна Михайлівна. Піти трохи прибратись. (Виходить).
Шах (входить). Вибачте… я дуже рано?
Дуся (весело). Ні, ні, голубе, сідай.
Шах. Добривечір, моє щастя! (Цілує їй руку і сідає коло неї). Вітаю й бажаю… навіки зостатись такою гарною, як зараз.
Дуся (сміється). Спасибі.
Шах. Де-ж ваші?
Дуся. Мама в опочивальні, а тато з дядьком пішли купатись, зараз прийдуть.
Шах. Що, тато не зрікся свого наміру об'явити нас сьогодні привселюдно молодими?
