Сторінка:Тарас Шевченко. Том перший. Поезії. 1939.pdf/37

Якби то далися орлинії крила —
70За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
— Журись! — каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий, така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!

 

 Вона все ходить, з уст ні пари.
80Широкий Дніпр не гомонить;
Розбивши вітер чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить.
А з неба місяць так і сяє;
І над водою і над гаєм —
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк!.. З Дніпра повиринали
Малїї діти, сміючись.
— Ходімо гріться! — закричали: —
Зійшло вже сонце! — (Голі скрізь,
90З осоки коси, бо дівчата).

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

— Чи всі ви тута?  кличе мати.

Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
 „Ух, ух!
 Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
 Місяченьку!
100 Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий, —

3