Стрів Модеста й радився з ним, як би влаштувати Юркові спочинок. Його неврастенію я довів до краю. Він за малим не божевільний.
А тут іще Чапська до лікарні лягає. Ну що, як він довідається?
Модест обіцяв його послати в якійсь справі на село. Може ця скотина допоможе.
Узяв перо і, вмокнувши в чорнило, дописав:
27-го листопада.
Юрко виїхав. Наче камінь звалився з рамен. Полонених шумів не визволиш з кам'яних рамок. Хіба — розбивши на скалки саму мушлю!
Коли Юра, стомлений запорошений, підходив мовчазною вулицею до Блискучанської школи, що своїм зеленим дахом випиналася, мов непрошена зайда, серед убогих стріх селянських хат, — вечірні морозяні сутінки вже обгортали змертвілі простори.
На його стукіт відчинила двері розхристана дівчина зі збентеженими очима.
— Кого вам треба?
— Мені треба Модеста Сапуна.
— Такого тут немає…
