руках Зевса. Вона широкими кроками кільки разів виміряла маленьку хатину, далі спинилась проти Юрка й пробубоніла:
— Може товариш хоче чаю? Надю, настав самоварчика, поки батько прийде!
Юра хотів запротестувати, жаліючи тендітну Надю, але тон цієї амазонки був настільки рішучий, що він не наважився перечити.
Мовчки гортав «Журбу та радість». Амазонка зосереджено міряла куцу просторінь, заповнюючи своїм мускулястим тілом усі її закутки.
Коли Юра втягав гарячий струмінь морков'яного чаю, десь по порожніх кімнатах пролунали гучні кроки. Нараз двері широко розкрилися й на порозі став бравий юнак, завинений у широку керею. Він зміряв орлиним поглядом усіх присутніх і, немов команду віддаючи, кинув:
— Слава Вкраїні!
— До віку, — луною відізвалися дівчата.
— Ви від Сапуна? — звернувся до Гілецького.
— Так.
Потис руку.
— Приємно! Отаман Перепелиця.
Він одразу приступив до діла:
— Ви, друже, як я бачу, людина інтелігентна. Це дуже добре. Нам бракує таких лю-
