ном і… радикал! (Лікар Зошлянський уперто вважав себе за радикала).
— Ну, то й добре! — пробубоніла дебела пані. ! згоду було даровано…
Що-ранку вирушав Кость із цілою армією дітей та собак на заведену гулянку — від дому до дачі Кільстрема, що стояла над річкою, в лісі за дві верстві, а до обіду з повнісінькими кошиками обабків повертали назад.
А ввечері Кость читав пану лікареві свіжі газети, а той розкладав свої карти.
А внизу чорноока Варка замислено слухала розмірені слова та хрипку гармошку — снували причинні думи — далекі, безмежні степи та широку без упину, без обріїв, шалену пісню!..
Пан лікар був дуже вдоволений з колеги помічника… Лякала його лише якась чудернацькість колеги…
Якось у неділю зник Кость несподівано і пропадав аж три дні… Коли ж повернувся на четвертий, — був мовчазний і тужний…
Лікар запитав:
— і що то має визначати, пане колего? Де це ви перебували?
— На !матрі, — сухо відповів.
І в синіх очах блищала причинна таїна, що злякала спокійного лікаря.
