й дика. На горищі неясні звуки нагадували російського фабриканта й моторошно зливалися з! стукотом наших сердець.
Без краю довга тяглася чорна ніч.
Другого дня з'ясувалося, що робота кінчається, до дня її закінчення лишають тільки невелике число робітників.
Потяглися в контору в-останнє одержати мізерну свою платню.
Робота скінчилася, здавалося, скінчилося все. Туга, така безконечна, така глибока душила горло, що про неї не скажеш словами.
А бори гули й лютували, а дощ спадав туманом вогким на все, на все.
Цілий день я проблукав у гаях. Догнивали край стежок мухомори, шелестів ялівцем сполоханий заєць. Усі дрібниці фіксувалися підсвідомо, як безцінний скарб на прощання, на останнє прощання…
Коли пізно ввечері нарешті прийшов до своєї хати, Рихарда не застав. Довго руками, що тремтіли невпинно, шукав лямпи, але не знайшов. Ліг на ліжко й заплющив очі, але заснути не міг. Тиша. Тільки дощ шелестів по шибках.
І раптом… виразно чую кроки на горищі! Прислухаюсь — тихо. Знову кроки! Зриваюся, підхожу до дверей, до сходів — чую: кашляє хтось, ходить…
