— Відповіді, містере, не буде? У справі реабілітації?
Данько скочив з ліжка. Голова горіла.
За параваном хлопчак хіхікав нестримано й гидко. Але Мак вийшов з високо піднятою головою й надхненно дивився крізь білі ялини морозяної шибки.
— Скажіть їм, скажіть усім, хай знає вона, — заговорив Данько схвильовано, уривчасто й майже пошепки, — що Данило Мак тільки тоді поверне до цього міста, коли ім'я його знатиме цілий світ!
Семинар зробився поважний, іронія зникла з його очей, він, навіть, згадав, що не скинув шапки, ввійшовши до хати й, зробивши це тепер, увічливо вклонився й обережно, майже навшпиньках, рушив з хати…
Але Данько несамовито кинувся до нього: — Зачекайте! — кричав він, — зачекайте. Це ще не все! Оце маєте — вам на прощання! — і він дзвінко ляснувши семінара в обличчя, виштовхнув його й захлопнув двері…
— Ви не ображаєтесь на мене? — вискочив з хвірточки дідуган. — Я завжди вас глибоко поважав і коли сміявся, то може з заздрощів… Я вас дуже просив би завітати до моєї господи.
Дідуган простяг руку й потиснув Макову.
