няли після дуже недовгого готування, але відразу на мене звернули увагу й незабаром я вже виступав на концертах у малій залі…
Дивно, велике гамірливе місто мало вразило мене. Я вже розчинився в людських потоках, але був відмінний від усіх якимось вічним сп'янінням, вічними спогляданнями ні для кого незнаного марева. Чудні. Вони ці «дивацтва» пояснювали моєю «геніяльністю»… Нікому й на думку не спадало, що я за єдиний погляд, за єдине слово маленької Снігурки — побив би на дрібні тріски свою улюблену скрипку.
Ночами, північними ночами, білими й недужими — я блукав по ґранітних берегах романтизованої, але справді, — такої похмурої, холодної й жорстокої — Неви. Я сідав на ґранітний ослінчик під велетенськими сфінксами, що один проти одного, голі й хвостаті, залягли на чотири лапи, втопивши зір свій в очі дружні й загадкові. Вони, ці єгипетські земляки були настільки ж чужі тут, як і я, а гієрогліфи на їхніх п'єдесталах остільки ж були незрозумілі для всіх, як і гієрогліфи страждань, що гніздилися в моїй душі.
Навпроти тяглася англійська набережна суворим разком кам'яного намиста, далі важким кулаком підносив до неба свою баню Ісакій, а проти нього з садистичним надхненням залізною гнуздою мордував гарячого коня — жорстокий геній жорстокої столиці. Це місто не спить ніколи, ніколи воно не дасть спокою людині з
