яку я все ж надто гаряче втратив, — вона додала ще гіркої краплі до того, і я, лазячи по мільйонах деревляних стовпів, звідтам іронізуючи з дрібних людських постав і дрібної їхньої метушні, з плескуватих вулишних перспектив, — не раз розмірковував характер і деталі моєї помсти, що мала таки, за всяку ціну, колись погасити мою до неї спрагу.
Десять років проносив я затамовану рану, аж поки вона не розкрилася так потворно й так несподівано.
Треба вам сказати, що Біль повернувся на батьківщину ще п'ять років перед тим, залишивши Улянку солом'яною вдовою, треба також вам повідомити, що швачка Марина вже два роки як була небіжчиця, та ще додати, що більшої втіхи для Улянки не було, як забирати до себе мого Володьку, пестити його, частувати ласощами. Не питайте, будь ласка, чому я не одружився з Уляною, бо вже є повідомлення на вихід поїзда. О, чуєте?.,. не одружився, бо розумів, що вона того хоче, відчував, що надходить момент моєї розплати.
Від вокзалу справді пролунало дрібне, прискорене дзеленчання порожньої міді й замовкло. Десь у темряві завовтузилися сонні й потомлені обриси.
… І от, саме напередодні того весняного вечора, що з нього ми почали наші згадки, я знайшов на горищі, під старою скринею, пом'яту листівку з закордонними штемпелями. Перед
