Цю сторінку схвалено
Дядя Варфоломій приїхав, скинув пальто й капелюх, поговорив із Стефаном і сів на кровать. Тоді відхиляє ковдру й лоскоче п'ятку Демової ноги. Дема мукає. Дядя регоче. До Стефана:
— В драмі був?
— Ні, на концерті молодої філармонії.
Дядя Варфоломій ще лоскоче:
— Ах ти, ячейко!
|
— … і от Республіка УСРР. Коли подивитись на південь крізь сиві масиви весняних хмар туди далі — звичайно його не видно, а він є на півдні: маленький городок і біля нього закинута станція. Колись Вероніка казала: „Це мій милий степовий край, і по ньому тікають дороги на Донеччину“. А Дема казав з патосом — „Ой ти, краю мій тривожний — виконкоми й сум!..“ |
… І, значить, у цьому городку жила-була сем'я: папа, мама, брат, сестра й т. д. Це Стефанова родина. І от вийшло так (із драми батьки й діти): папа прокляв дітей — Стефана й Вероніку, тому що вони пішли… Потім папа й мама сіли на корабель і не пішли, а поїхали в Болгарію. Дядя Варфоломій, очевидно, не прокляв. Між иншим: Дема иншої фамилії, просто товариш… І от городок (крізь сиві масиви весняних хмар на
