… На Поярних Посьолках темрява. Зрідка виють пси, зрідка прокинеться брук. В кімнаті вогко, жевріє каганець.
|
…І в цей час на другому кінці города за рікою Дема стоїть біля мольберту, потім підходить до вікна й з мукою дивиться в глуху весняну імлу. Гори важких мовчазних хмар стоять мовчазно над покрівлями. Напроти в кабачку „Дайош“ раз-у-раз одчиняються двері і випускають, і впускають (як це в Горкого?) „безпокойних і іних“. Дема знову підходить до мольберту й з мукою дивиться в глуху весняну імлу. Дядя Варфоломій спитав: „Де тут у вас політичний огляд кажуть? Думаю завтра піти“. Стефан сказав: „Не знаю. Я, дядю, в політичних ділах не фахівець“. „А хто ж ти?“ Стефан мовчав. Дядя Варфоломій розгнівався й ліг спати. Спить. |
… Стефан, як і завжди після роботи, спокійно читає газети й щось заносить у щоденник. Повернувся. Тихі розумні очі, як в оленя, уважно дивляться крізь окуляри.
— … Демо, покинь! Лягай спати.
— Ні, Стефане, ти надто просто дивишся на життя. Я так не можу. І от — мої пензлі лежать.
Стефан усміхнувся:
— Знову за своє. Чудний ти, Демо.
