Батюшка знає, що вчитель у червоній армії був, і він обережний.
— Буде, Митре Юхимовичу, буде, голубчику… Бувайте здоровенькі (теж п'є).
|
|
Свій не свій ліс, щасливий-нещасливий Василь. Щасливий — не вбили, нещасливий — живий.
За повіткою стоїть кузня: було велике господарство, і була потрібна кузня. Вона й тепер потрібна.
Василь біля ковадла.
З луків іде дух свіжого сіна, іде дух свіжого вугілля — з кузні, сплітаються і йдуть до кошари, до загону, до волів. Воли ремиґають похилі й думають про ранки, коли їх виженуть на роботу, коли за їхніми ратицями зарипить віз, а вони будуть тягти на захід сонця, а вони будуть тягти до Великої Шведської Могили.
Василь каже про себе:
— За що вбито батька? За що вбито брата?
А потім знову мовчить і одбиває молотком по ковадлі. Він думає: старе не вернеться. І шкода йому: не батька й брата, не дєдушчиного й бабушчиного добра, а шкода йому газети „Нової Ради“, що виписував колись батько, шкода йому Харківського банку й думок непокійних про двісті шістдесят.
Василь знає, що старе не вернеться. Сміється життя: заходили люди в Сибір шукати золота й
