Цю сторінку схвалено
ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА
I
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.
Осіло.
Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.
Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар: — Ш-ш!
І зимою: — Ш-ш!
І літом: — Ш-ш!
І в-осени: — Ш-ш!
Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його — канарейка в клітці.
… Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.
… Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалейний сон старосвітського галантерейного життя.
