Комуна пережила й осінь.
Прийшла зима.
… Мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт.
… Уночі пішов перший сніг — посивіли вулиці.
… Здрастуйте, мої веселі сніжинки!
… Здрастуй, моя юність-метелице!
Пружисте тіло, пружиста думка.
Мороз.
Хо-ро-ше.
… А в кімнаті холоднувато. Комбідками не напалиш, та й палива мало.
Вікна злегка помережало лідяшками.
А за вікном метелять сніжинки, і ковзять перші сани. Весело біжить селянський коник по пухкій сніговій дорозі.
— Ей, братва, гайда розчищати сніг,
Шум. Гам. Крик.
І дзвенить мороз весіллям молодих голосів.
… Але —
— другий сніг приніс із собою й сум. Узнали, що Валентина завагітніла, а Валентину відкликають у центр на дуже відповідальну роботу. Валентина телеграфувала: „приїду через тиждень“
І рішила робити операцію.
Але це так противно. Валентина згадувала яму, що біля комуни, і черниць. Іще було так противно.
