Макс мовчав.
— Може того, що я не хочу за тебе виходити заміж?
Макс мовчав.
А ввечері вони слухали, як за стіною, в сусідній кімнаті, кричала дитина.
— У-а! У-а!
Вівдя підводилась, брала із столу яку-небудь книжку й говорила:
— Максе! Ти не дурний хлопець. Скажи мені: який логічний звязок між життям і цією книгою? Що це за книга? Мах! Ага, філософія Маха. Ну, що він там проповідує?
І тут же Макса за плечі й не давала йому говорити.
— Я знаю! Я все знаю… Ша!
Макс з благанням, як прибите цуценя.
— Дюнічко!
Грізно:
— Максе, не треба плодити дітей! Наслідування відзнак нікчемности.
І серйозно:
— Ти кого зараз студіюєш, Гегеля?
— Ні, Дюнічко, Канта.
Потім одягались і виходили на вулицю.
Коли була субота, увечері йшли через площу Карла Лібкнехта до синагоги.
Вівдя — українка, Макс — єврей.
Макс казав:
— Уй, яке гарне небо!
